ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!





Переглянути за посиланням: https://youtu.be/3I_szKJ_u3Q



Романовський Валерій Станіславович
(1976-2023)
Кандидат історичних наук (2008)
доцент кафедри культурології ХДАК
Загинув 16 січня 2023 року

З перших днів війни – у 2014 р. Валерій РОМАНОВСЬКИЙ, як доброволець, вступив до лав Збройних Сил України та майже два роки захищав нашу державу під час АТО. Після початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації щодо України Валерій Станіславович знову став на захист Батьківщини, в останнє, оскільки від тяжких поранень помер 25 лютого 2023 р. Нагороджений військовими відзнаками – орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), медалями «За участь в АТО», «За оборону м. Щастя» та ін.
Нещодавно на честь Валерія РОМАНОВСЬКОГО – українського історика, пам’яткознавця, документознавця, архівознавця, музеєзнавця, етнографа, краєзнавця, викладача кафедри культурології Харківської державної академії культури (наразі кафедра культурології та медіакомунікацій) названо одну з вулиць у Новобаварському районі Харкова.
Посилання: https://armyinform.com.ua/2024/07/29/istoriya-valeriya-romanovskogo-chomu-na-chest-voyina-nazvano-vulyczyu-v-harkovi/



Мартимянов Олег Володимирович
(1985-2023)
Випускник 2010 року денного відділення факультету бібліотекознавства та інформатики
спеціалізація «Бібліотекознавство та інформаційна діяльність»
Загинув 7 квітня 2023 року.
Пишаємося нашим випускником, навіки вдячні за його подвиг!
Вічна слава та пам’ять Герою!



Білостоцький Микита Олександрович
(1975-2022)
Випускник 1997 року денного відділення факультету культурології та народної художньої творчості
спеціалізація «Музейна справа»
Загинув 5 серпня 2022 р.
Пишаємося нашим випускником, навіки вдячні за його подвиг!
Вічна слава та пам’ять Герою!



Попов Андрій Юрійович
(1987-2023)
Випускник 2009 року денного відділення факультету культурології
спеціалізація «Культурологія»
Загинув 14 лютого 2023 р.

"Служитиму — хоч одного гада я вб'ю": історія загиблого розвідника з Харкова".
Андрія Попова мобілізували у вересні 2022 року. Він захищав країну на Донецькому напрямку, служив у розвідувальному взводі 5-ої окремої штурмової бригади Сухопутних військ. Боєць загинув 14 лютого 2023 року у Часовому Яру на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Андрій Попов народився 10 жовтня 1987 року у Харкові. Вивчав культурологію у Харківській академії культури. До повномасштабного вторгнення Попов працював на підприємстві, яке збирало велосипеди, розповів батько загиблого бійця Юрій. "Влітку 2022 року, коли війна вже йшла, він казав, що сам не піду, але якщо військкомат викличе — ховатися не буду. Казав: "Я повинен, я зобов'язаний". Відговорювати не стали, що тут відговорювати", — каже Юрій Попов. Посилання: https://suspilne.media/628092-sluzitimu-hoc-odnogo-gada-a-vbu-istoria-zagiblogo-rozvidnika-z-harkova/


Андрій Попов захоплювався велоспортом. 
Фото надане батьком Андрія Попова - Юрієм Поповим

Солдат Попов Андрій Юрійович, старший розвідник – за виконання останнього бойового завдання був представлений до нагороди – орден «За мужність» III ступеня.
Указ про нагородження орденом «За мужність» III ступеня Попова Андрія Юрійовича (посмертно) підписано Президентом України В. Зеленським 14 червня 2023 р.
Командування та особовий склад 24-го ОШБ «Айдар» висловили вдячність і щиру подяку матері воїна Нелі Поповій зі словами: «Своїм духом та тілом, серед крові та заліза, Ваш Син засвідчив відданість українському народові до останнього подиху! «Хто, як не ми. Коли, як не зараз! Слава Айдару!».
Неля Попова: Я пишаюсь своїм сином! Мені дуже боляче, життя наче завмерло. Тридцять п’ять років – це нестерпно мало! Андрій загинув, але продовжує бити російську погань: у небі над Харківщиною та Донеччиною літають Мавікі3Т, на яких написано "АРНІ" (позивний Андрія).
Співробітники, викладачі та студенти Харківської державної академії культури низько вклоняються, пам’ятають та намагатимуться бути гідним тієї честі, з якою жив і захищав Україну Попов Андрій Юрійович.
Безмежна подяка батькам Андрія: Нелі Поповій та Юрію Попову за те, що виростили сина мужнім, сильним, розумним та талановитим.
Пишаємося Вашим сином.


Фото - орденська книжка, орден та БП «Арні»



Хрипунов Андрій Сергійович
(16.02.2002-22.07.2023)
Випускник 2023 року денного відділення
факультету соціальних комунікацій та музейно-туристичної діяльності
спеціальність «Музеєзнавство, пам’яткознавство»
Освітня програма: «Культурна спадщина і пам’яткоохоронна діяльність»

Народився 16 лютого 2002 року в смт Ківшарівка Куп’янського району Харківської області. Навчався в куп’янській гімназії № 2, яку успішно закінчив в 2019 році. Був активним, завжди охоче приймав участь в житті класу і всієї гімназії.
Протягом 11 років займався в Будинку культури в хореографічному колективі, неодноразово брав участь в конкурсах, мріяв стати хореографом. Отримував нагороди за призові місця. Самотужки навчився грі на гітарі. Через травму був вимушений знайти себе в іншій професії.
В 2019 році вступив до Харківської державної академії культури, де навчався на денному відділенні факультету соціальних комунікацій та музейно-туристичної діяльності за спеціальністю «Музеєзнавство, пам’яткознавство». На першому курсі був членом студради факультету соціальних комунікацій і музейно-туристичної діяльності. Закінчив бакалаврат в 2023 році під час активних військових дій, але диплом отримати не встиг.
На початок повномасштабного вторгнення рф навчався на 3 курсі, йому виповнилось лише 20 років, та він одразу добровільно пішов до військомату. Захищав нашу Батьківщину в лавах спецпідрозділу «Кракен».
Приймав участь в боях за визволення м. Харків, отримав контузію. Після лікування та реабілітації повернувся до підрозділу, не зважаючи на часткову втрату зору. Приймав участь в Куп’янській наступальній операції, воював на Бахмутському, Кремінському, Вовчанському, Балаклійському та інших напрямах.
Під час служби отримав сертифікат рівня Combat Medic, був штурмовиком, сапером. Мав повагу серед побратимів.
Отримав нагороди:
-Відзнака МО України медаллю “За поранення”,
-Пам’ятна відзнака ГУР МО України медаллю “30 років воєнній розвідці України”,
-Заохочувальна відзнака ГУР МО України “Почесна відзнака”,
-Пам’ятна медаль “За оборону міста-героя Харків”.
Загинув 22 липня 2023 року під смт Андріївка Волноваського району Донецької області.

Андрія ХРИПУНОВА, випускника факультету культурології та соціальних комунікацій, спеціальності "Музеєзнавство, пам'яткознавство", який героїчно загинув в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, брав участь в бойових діях за Харків та багатьох інших наступальних та визвольних операціях в ході повномасштабного вторгнення російських військ до України, посмертно нагороджено Орденом за мужність ІІІ ступеня. Пишаємося нашим випускником, навіки вдячні за його подвиг! Герої не вмирають, вони назавжди в нашій пам'яті та серцях!




Ютіна Валерія Сергіївна
(07.07.2000 - 01 (22).03.2022)
Випускниця факультету Театрального мистецтва
спеціалізація «Актор драматичного театру та кіно»
Загинула 01 березня 2022 р.

"Ютіна Валерія Сергіївна народилася у місті Харків, проте дитинство провела у с. Козаче, Херсонської області, поблизу м. Нова Каховка. Була старшою серед чотирьох дітей сімʼї. Закінчила музичну школу по класу «фортепіано» та була Чемпіонкою з «Кіокушин карате».
У 2017 році розпочала навчання в ХДАК на факультеті Театрального мистецтва, спеціалізація Актор драматичного театру та кіно.
Протягом усього навчання вона була активною та позитивною, довкола було безліч друзів, яким радо допомагала. Паралельно з навчанням працювала педагогом з акторської майстерності в «Актор-псих» та реалізовувала усі творчі ідеї в життя. Після отримання ступеню «бакалавр» розпочала активну творчу діяльність. Першим чином створивши творче обʼєднання «ЦеВільнО» (Цех Вільних Особистостей) , у якому змогла зібрати творчу молодь міста Харкова для втілення безлічі проєктів. Працювала арт-директором та організовувала концерти. Але на цьому її діяльність не завершалась. Адже її вміння виходили за рамки актриси - вона мала величезний хист до режисури. Тому приїхавши в місто дитинства вона розпочала роботу над своєю дебютною виставою «Вартові мрій», у якій була режисером, композитором, драматургом, хореографом та навіть актрисою. Це її творіння, над яким вона працювала останні роки свого життя. Від тексту до музики та візуалу - її робота. Ексклюзивна та самобутня. Ця вистава була зіграна лише декілька разів, проте у памʼяті жителів міста Нова Каховка залишилось назавжди.
З початком повномасштабної війни, яку розпочала російська федерація вона стала до лав волонтерів Харкова. І загинула в ХОДА під час першого вибуху 1 березня, але знайшли її під завалами лише на 22-й день.
Валерія була похована родичами в Харківській області. Проте в памʼяті та серцях - жива".
                                                                                                                                                                                    Автор тексту Артем Кочергін



Іщенко Мікаель Геннадійович
(2002-2023)
Випускник факультету хореографічного мистецтва
Загинув 2023 р.

"Я більше потрібен Україні як військовий, ніж танцюрист".
Мікаель Іщенко воював у складі 81 окремої аеромобільної бригади поблизу Білогорівки Бахмутського району.
Посилання: https://suspilne.media/ivano-frankivsk/551061-a-bilse-potriben-ukraini-ak-vijskovij-niz-tancurist-zaginuv-mikael-isenko-z-harkivsini-akij-pereihav-u-kosiv/



Петрусенко Андрій Васильович
Випускник факультету музичного мистецтва
кафедри народних інструментів
Загинув 10 лютого 2023 р.

18 жовтня 2022 року Андрій приєднався до Збройних Сил України, службу проходив у розвідувальному взводі в районі ведення бойових дій.
10 лютого 2023 р., під час виконання спеціального завдання, Андрій Васильович Петрусенко загинув при захисті Батьківщини, виявивши стійкість і мужність. Непомірна втрата героя, захисника України.



Косяк Ян Юрійович
(31.03.1998 - 19.05.2024), військовослужбовець.
Випускник факультету музичного мистецтва
кафедри народних інструментів

Випускник факультету музичного мистецтва, кафедри народних інструментів (ОПП "Народні інструменти", клас баяну професора Большакової Т.В.)
2021 року (бакалавр). З початком повномасштабного російського вторгнення став на захист Батьківщини. Трагічно загинув.



Фролов Денис Олександрович
(1994 - 2025), військовослужбовець

Народився 13.05.1994 року в м. Харкові.
Навчався на факультеті «Документознавства та інформаційної діяльності» протягом 2012-2016 років, здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність».
Ми пам’ятаємо Дениса завжди усміхненим, привітним та водночас відповідальним й серйозним, на нього завжди можна було покластися. Протягом чотирьох років навчання Денис був найкращим старостою, відмінником, душею групи. Одногрупники згадують його як дуже світлу та добру людину. Він приходив на допомогу у скрутних ситуаціях, навіть в ті години, коли йому самому потрібна була підтримка. Навчання Денис поєднував із захопленням – музикою (грав у складі музичного колективу).
Завжди чуйний, відважний, саможертовний хлопець, люблячий син та брат, надійний друг, відповідальний й самовідданий побратим – таким був Денис Фролов.
Із початком повномасштабного вторгнення приєднався до війська та пішов захищати рідну країну.
Захищав нашу Батьківщину в лавах Третьої штурмової бригади ЗСУ.
Денис Фролов 17 березня 2025 року під час виконання завдання із евакуації мирного населення з одного найгарячіших напрямків загинув, рятуючи життя іншим, справжній Герой!
Похований з військовими почестями на Алеї Героїв!
Вічна слава та пам’ять Герою!




Осінцева Анастасія Олександрівна
(17.10.2000 – 11.11.2025), бойова медикиня.
Випускниця факультету сценічного мистецтва
кафедри режисури

Світ обірвався там, де жила нескінченна любов до людей, неймовірна внутрішня сила та непохитна відданість Україні. На 26-му році життя перестало битися серце Анастасії (Асі) Осінцевої – талановитої випускниці Харківської державної академії культури, творчої особистості, волонтерки, бойової медикині підрозділу аеророзвідки 71-ї окремої бригади десантно-штурмових військ. Рятуючи своїх побратимів, Анастасія – «Пандора» – віддала найдорожче.
Анастасія народилася 17 жовтня 2000 року. У 2018 році із золотою медаллю закінчила Дніпровський ліцей № 7, де з ранніх років проявила лідерські якості: очолювала шкільне самоврядування, ініціювала культурні події, була джерелом енергії, творчості та натхнення.
Того ж року вступила до Харківської державної академії культури на спеціальність «Театральне мистецтво», спеціалізацію «Режисура естради та масових свят». У 2022 році здобула ступінь бакалавра, а згодом продовжила навчання в магістратурі за освітньою програмою «Сценічне мистецтво».
За роки навчання Анастасія проявила себе як відповідальна, ініціативна та надзвичайно творча студентка з яскравою індивідуальністю, умінням організовувати, надихати та вести за собою. Вона брала участь у мистецькій акції «З Україною в серці» (2023), активно долучалася до життя факультету, демонструвала високі результати та наполегливість у навчанні. У залікових відомостях Анастасії – лише «відмінно» і за цими оцінками стояла щоденна праця, самодисципліна та прагнення до вдосконалення.
Паралельно з навчанням вона з 08.12.2021 до 09.04.2024 працювала викладачем театрального відділення Дитячої школи мистецтв № 6 м. Харкова, дистанційно організовуючи артквести, концерти та творчі заходи. У місті Дніпро проводила волонтерські й благодійні події для дітей ВПО, тільки у 2023 році їх було п’ять.
Займалась науковою діяльністю: брала участь у міжнародній конференції молодих учених «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків) та ІІІ Всеукраїнській конференції «Актуальні дискурси мистецтва естради» (Київ).
Під час виробничої практики у ДШМ № 6 Анастасія виступила режисер кою та ведучою онлайн арт-квестів: «Масниця йде – весну веде» і «Сильні та жіночні – справжні жінки», що отримали високу оцінку фахівців. У 2023 році успішно завершила курс «Педагогічний практикум», підготувавши заняття з майстерності ведучого, присвячене діджитал-проєктам. Її кваліфікаційна робота «Засоби діджиталізації сучасних театральних проєктів у контексті світової театральної культури» стала вагомим результатом її професійного зростання.
Та попри блискучі перспективи у мистецтві, Ася зробила свідомий вибір – пішла до війська.
Як бойова медикиня підрозділу аеророзвідки 71-ї окремої бригади ДШВ рятувала життя побратимів, ціною власного.
У жовтні 2025 року, за десять днів до свого 25-річчя, Анастасія отримала тяжкі поранення під час спроби витягти поранених бійців з-під ворожого вогню. Ворог атакував її дроном під час евакуації: поранення обох ніг, грудної клітки, контузія, важкий стан. Наступного дня, коли Ася намагалася дістатися точки евакуації вже для себе самої, її було поранено вдруге.
У своєму дописі з лікарні вона згадувала, що не була певна, чи виживе: написала пароль від телефона на руці, у голосових повідомленнях залишила найважливіші слова. Побратими вивозили її кілька кілометрів під обстрілами, а вона весь час вибачалася, розуміючи, що вони можуть постраждати через неї.
Певний час Анастасія була прикута до інвалідного візка, лікарі забороняли спиратися на ноги. Але вона не впала у відчай – навпаки, мріяла повернутися до війська. У своїх постах Ася писала: якщо зможе відновитися – знову стане в стрій; якщо ні – знайде спосіб бути корисною. Вона була переконана, що кожен має боротися, інакше нас не існуватиме. Після тривалого лікування вона хотіла повернулася до свого підрозділу як бойова медикиня. Там, де була потрібна найбільше.
Та не судилося. 11 листопада 2025 року життя Анастасії Осінцевої обірвалося.
Ми схиляємо голови перед її подвигом.
Перед талановитою режисеркою.
Перед натхненною студенткою.
Перед енергійною волонтеркою.
Перед сильною воїтелькою.
Перед людиною, яка у свої 25 років залишила після себе вагомий слід – у творчості, у добрих справах, у серцях тих, хто мав честь її знати.
Світла пам’ять Анастасії Осінцевої – Асі, Пандорі.
Пам’ятаємо.
Шануємо.
Не забудемо.