МІСЦЕ ПОШАНИ ТА ВДЯЧНОСТІ


Дмитро Брук

викладач кафедри телерепортерської майстерності
Харківської державної академії культури

Радник командуючого НГУ із стратегічних комунікацій. Старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії морально-психологіч-ного супроводження службово-бойової діяльності НГУ науково дослідного центру службово-бойової діяльності НГУ.

Переможець конкурсу «Часопис» в номінації «Журналістське розслідування» (Харківська обласна організація Національної спілки журналістів України), а також переможець конкурсу «Часопис» в номінації «Публіцистика» (Харківська обласна організація Національної спілки журналістів України).
Переможець Всеукраїнського конкурсу Національної спілки журналістів в номінації «Краща журналістська акція року» за проект «АТОграф» щодо висвітлення роботи Національної гвардії України в зоні проведення АТО.
В 2014 році отримав іменний годинник від Глави Міністерства внутрішніх справ України за висвітлення діяльності органів МВС та Національної гвардії України в зоні проведення АТО.

З початку війни займається забезпеченням всебічної допомоги для Національної Гвардії України.

У травні 2022 року здобув посаду Офіцера Національної Гвардії України.
Активно забезпечує звя’зок між Східним оперативно-територіальним об'єднанням Національної гвардії України, 5-тою Слобожанською бригадою НГУ та благодійними фондами.

Дмитро Вадимович активно працює над створенням комфортних умов для наших бійців. Він взяв на себе відповідальність за такими напрямками, як забезпечення батальйонів Національної Гвардії амуніцією, аптечками за стандартами НАТО, військовими автомобілями, дронами, ліками та продовольчою допомогою.

У жовтні 2022 року отримав відзнаку від Національної Академії Національної Гвардії України за участь у Десятій інтернаціональній конференції присвяченій проблемам професійних комунікацій, перекладів та інтеграційних процесів у суспільстві.


Вадим Меліхов

викладач кафедри сучасного та бального танців
Харківської державної академії культури

Суддя вищої категорії Федерації танцювального спорту України. Художній керівник ансамблю бального танцю «Креатив» Харківської державної академії культури. Засновник та організатор міжнародних та всеукраїнських мистецьких івентів: «Харківський вальс», Міжнародний конкурс з бального танцю «Open Kharkiv ball», Фестиваль хореографічного мистецтва «Територія ПА», Всеукраїнські змагання з бального танцю Step by step».

Благодійний фонд «Волонтерська команда Вадима Меліхова» займається гуманітарною допомогою населенню Харкова та Харківської області з лютого 2022 року. Зараз увага більш приділяється звільненим територіям Харківської області. Фонд працює завдяки небайдужим людям та допомоги та грантам американського благодійного фонду United Help Ukraine.

В складі фонду, на волонтерських засадах працюють Неля Майгурова, Паншин Юрій, Паншин Максим, Белко Дмитро, Чиж Олександр та ін.

У березні 2022 року від розриву міни загинув один із волонтерів фонду – Волчуков Юрій. Світла йому пам’ять.

Фонд та особисто Вадим Меліхов нагороджений грамотами міського голови та орденом Архистратига Михаїла п'ятого ступеню за волонтерську діяльність.

Вадиму Меліхову та його команді доводилося працювати в різних екстремальних умовах та переправляти гуманітарну допомогу навіть на човні, тому що не було інших шляхів доставки.


Кирило Шкурєєв

старший викладач кафедри сучасної та бальної хореографії
Харківської державної академії культури

Керівник Благодійної організації «Благодійний фонд «Велич Батьківщини».

Організатор Чемпіонатів та Кубків України зі спортивних танців, організатор Кубку Світу зі спортивних танців, багатьох Всеукраїнських та Міжнародних змагань.
Виховав більше 35 Майстрів спорту України та більше 20 Майстрів спорту України міжнародного класу. Серед яких 11 Національних Чемпіонів України зі спортивних танців та 13 Чемпіонів Світу. Загалом більше 100 спортсменів входило до складу національної збірної України з виду спорту спортивні танці.
Провідний фахівець зі спортивних танців в Україні та за її межами. Тренує та готує пари вищого професійного рівня по всій Україні та за її межами.

З початку березня, за ініціативи президента ГС «Всеукраїнського танцювального союзу», заслуженого тренера України, Кирила Шкурєєва, була сформована команда з провідних фахівців які проводили заняття зі спортивних танців он-лайн. Започатковано танцювально-викладацький марафон «Разом до перемоги». На цей час вже було проведено більше 500 годин, було залучено біля півтисячі танцюристів різних рівнів майстерності.
Ці танцювальні заняття були єдині в Україні, які регулярно проходили не зважаючи на обставини, завдяки чому було збережено чимало спортсменів, не зважаючи на їх місце перебування. Провідні фахівці з України та усього світу доєдналися до цієї ініціативи. Як то Кирило та Маргарита Шкурєєви, Віктор Палій, Анастасія Єрмоленко, Басецький Сергій, Віталій Медяник, Вартанян Олена, Дмитро Чайка, Бублікова Дар’я та Дмитро Сашков.
Марафон «Разом до перемоги» мав на меті продовжити навчання танцям у дистанційній формі дітей з тих територій України, де звичайний тренувальний процес став неможливим через активні бойові дії. Фактично там були діти з усієї України: Харків та область – Близнюки, Лозова, Одеса, Умань, Львів, Київ, Дніпро, Хмельницький, Тернопіль та інші. Долучалися переселенці з Німеччини, Швейцарії, Канади, США, Італії, Польщі, Молдови, Іспанії та Франції, що привернуло увагу української діаспори, яка дуже допомогла не тільки коштами, а й ліками, речами та іншим.

Завдяки власним контактам та учням Кирилом Шкурєєвим було залучено чимало коштів, передано чимало обладнання для наших захисників, налаштовано співпрацю з меценатами та благодійниками. Зусиллями команди Кирила Шкурєєва було придбано та передано більше 300 бронежилетів, 300 касок, 300 комплектів форм, 100 наколінників, 20 пар взуття, більше 100 жгутів-турнікетів, 200 футболок, 500 пар шкарпеток. Було передано чимало коробків з ліками, тони харчів та ще багато чого, як то генератори, холодильники, ліхтарики, сумки, тактичні аптечки чи ремені життя, 5 машин швидкої допомоги.
Кирилом Шкурєєвим була зареєстрована благодійна організація «Благодійний фонд «Велич Батьківщини» яка допомагає і зараз.
«Ми продовжуємо допомагати нашим захисникам та надихати на допомогу інших» – Кирило Шкурєєв.


В’ячеслав Мавричев

здобувач другого рівня вищої освіти (магістратура, 2 курс)
Харківської державної академії культури

Журналіст, що виходить за межі суто професійних обов'язків.

Цілодобово від початку широкомасштабної навали російсько-української війни працює команда новин Суспільне Харків. Керує цією редакцією журналіст В'ячеслав Мавричев - український журналіст, редактор, медіаменеджер, військовий кореспондент, кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2022).

Він і його команда сповіщають про повітряні тривоги, попереджають про ворожі ракетні удари та мінну небезпеку на певних ділянках у містах і селах. А ще вони щоранку публікують адреси роздачі гуманітарної допомоги, медикаментів. На постійному зв’язку із владою, військовими, волонтерами, глядачами і читачами.

Ранок журналіста у перший день війни?
- У кожного був свій ранок. Річ у тім, що опинившись у цій дуже критичній ситуації, кожен виставляв пріоритети для себе. Хтось займався тим, щоб убезпечити близьких, дітей, родини, хтось убезпечував себе, хтось пішов до військкомату записуватися до тероборони, хтось продовжував працювати – усі ці відповіді абсолютно правильні.
Особисто для мене, для моєї редакції ранок почався о 05:08, на той момент я не спав, я якраз виставляв новину щодо звернення путіна, у цей момент почув вибухи. Ми одразу виставили у Телеграмі своє перше повідомлення про те, що у Харкові лунають вибухи.
О шостій ранку були перші ввімкнення з метрополітену, яке на той момент перетворилося на укриття, це були продзвони усіх екстрених служб щодо того, що відбувається взагалі, це було налагодження постійного контакту з департаментом цивільного захисту.
У місті не працювала система оповіщення про повітряні тривоги, а ми, як журналісти, були зобов’язані попереджати людей про те, чи не має загрози з повітря.
Ми перепровіряли дуже багато інформації, тому що розуміли, що все ж таки у місті паніка, люди розгублені і ми не мали права довіряти усьому, що з’являється у Телеграм-каналах.
У Суспільного є залізне правило – завжди звертатися до першоджерел, перепровіряти інформацію, тому це було дуже доречно і правильно.
Власне, так ми і продовжували працювати, інформуючи людей про безпекову ситуацію, перепровіряючи інформацію, шукаючи сервісну інформацію: де укритися, що може бути укриттям, де перебувати безпечно, де – ні.
Це був перший день вторгнення для мене, як шеф-редактора та для редакції Суспільне Харків.

Як би охарактеризували вашу головну мету під час війни, і як шеф-редактора, і як великої команди Суспільне Харків?
- Бути корисними! Це стало нашим девізом, це було наше кредо, це стало головною метою, це стало головним паливом для всієї команди – бути корисними у цей момент.
Ми розуміли, що відсутність інформації та емоційний вакуум душить людей. У момент, коли людина перебуває «на кордоні з реальністю», в такий стрес, людина, яка не має відповідей на найголовніші питання: «Де ховатися? Звідки може прийти небезпека? Де шукати тепло? Де шукати їжу? Чи працює транспорт? Як евакуюватися?» - все це потребувало відповідей і наше завдання було - знайти відповіді на життєво важливі питання, доставити їх до людей найкоротшим шляхом.
Бути корисними – це те, що тримало нас, усю команду, відчувати, що ми робимо те, що вміємо і приносимо цим користь глядачам, читачам, слухачам – це було надважливо.

Про Телеграм, як найшвидшу соцмережу?
- Ми робили ставку на Телеграм. Річ у тому, що він дозволяє робити короткі текстові повідомлення, а вже потім «добудовувати» лінки на сайт, додавати фото-відеоматеріали для ілюстрацій. Але найголовніше, що було потрібно людям – інформація.
Як на мене, Телеграм опинився найзручнішою платформою для швидкого оперативного інформування людей. Власне, ми і побачили фідбек. 23-го лютого на наш Телеграм-канал було підписано трохи більше 2-х тисяч людей, а зараз їх вже понад 108 тисяч. Цифри кажуть самі за себе – це дійсно зручно, оперативно і корисно.

Особливість і важливість інформування населення?
- Інформаційний вакуум, як на мене, він душить, він вбиває, він просто знекровлює, знесилює людину і це теж зброя. Створення інформаційного вакууму, коли людей виривають з повноцінного інформаційного поля, коли додатково людей залякують, «накачують» російською пропагандою – це теж зброя масового знищення. Найголовніше для ворога – примусити українців здатися. Вони не в змозі подолати, побороти українців силою, тому дуже велика ставка вочевидь робилася саме на інформаційний фронт. Тут завдання українських журналістів пробитися через цю інформаційну блокаду, донести до людей правдиву інформацію.
І для нас, як для Суспільного, тримати зв’язок з людьми на деокупованих територіях було принципово. І ми щодня шукали інформаційну стежинку, як дістатися до Вовчанська, Куп’янська або Ізюму – і нам це якось навіть вдавалося. Це допомагало людям триматися, відчувати, що про них не забули. Ті, хто перебував на підконтрольній Україні території, вони відчували, що про їхніх близьких та родичів не забули.
Я дуже і дуже пишаюся нашими радійниками, які всю інформацію, що ми отримували, опрацьовували, видавали її у радіоефірах. Завдяки цьому для людей на окупованих територіях це було рятувальне коло, якийсь трос, за який вони дуже міцно трималися і витримали цю навалу.

Що для Вас «Орден За Заслуги ІІІ ступеня»? Підтвердження сумлінної, багаторічної праці? Чи, можливо, Ви надаєте іншого значення отриманій нагороді?
- Насправді, Орден "За Заслуги" – це така річ, якою тепер мене просто, в першу чергу, підколюють весь час мої колеги. Жартую.
Історія в тому, що, якщо чесно, я трішечки навіть ніяковію, коли хтось нагадує про цю нагороду, тому що внутрішньо немає якогось відчуття, що ти зробив щось надважливе, надзвичайне, екстраординарне, чого не робив хтось інший.
Я був серед тих, хто просто робив свою справу, хто намагався бути корисним, хто - захистити свою країну та своїх співвітчизників тими знаннями і навичками, які маємо.
Тому від самого початку я сприймав цю нагороду і продовжую її сприймати зараз, жодної переоцінки не сталося, як нагороду для усієї команди Суспільне Харків. Бо новини – це командна гра, тут не буває такого, щоб одна людина створила диво. Усе, що робилося, увесь цей час робила команда, і для мене це нагорода для усієї команди, просто її видали мені. Але це нагорода для людей, які лише намагалися якісно робити свою справу і допомагати людям. Правда, ніяково якось акцентуватися на цій нагороді.

Яка атмосфера панує у вашій команді зараз? Чи змінилася вона в порівнянні з першим днем війни?
- Дуже складно описати одним словом. Звісно, що весь час, 9 місяців, триматися виключно на адреналіні – це нереально. Тому в якийсь момент адреналін схлинув, потрібно було шукати інші способи мобілізуватися, шукати внутрішню мотивацію. Наприклад, коли це були обстріли, ми фокусувалися на тому, що ми маємо допомогти людям зрозуміти, звідки прийде небезпека. Коли це була евакуація - як людям знайти безпечний шлях, коли це були окуповані території – почути голос людей, відчути те, що переживають вони.
А просто зараз для нас головна мотивація – зафіксувати ті воєнні злочини, які вчинили російські окупанти. Ми розуміємо, що не маємо права забути жодну загиблу людину. Ми маємо зафіксувати все, що з ними відбувалося, для того щоб і вшанувати їх, і щоб продемонструвати світові, до чого доводять такі режими, які нині існують в росії. Для того, щоб зрештою у якості доказів наводити це у міжнародних судах. Щоб зрештою кожна ця цитата, кожен цей кадр потрапили у підручники історії, документальні фільми, для того щоб наступні покоління розуміли, яким може бути зло, щоб вони вчилися протистояти йому і для того щоб це зло не повторилося ані на нашій землі, ані на землі наших сусідів, усіх тих європейських країн, які нині нам допомагають, яких українці закривають власними тілами, яким віддають свої долі, для того щоб захистити не лише свою рідну землю, а й увесь цивілізований світ.
В нашій команді настрої просто зараз вже не тактичні, як рятуватися і допомогти, а вони більш глибинні, більш світоглядні, більш екзистенційні. Це все ж таки спроба зробити так, щоб ця трагедія була якомога детальніше описана у історії і не повторилася знову.

Чого все ж таки навчила війна? Ви змінилися особисто?
- Чесно, дуже важко відповісти. Я і, думаю, вся команда зараз все одно працюємо у режимі якогось шаленого, наднавантаження, це робота по 16-18, іноді по 20 годин на добу. В буквальному сенсі – без вихідних. У мене особисто ще не було часу, можливості щось відрефлексувати.
Звісно, зміни є, мені здається, що в професії це щось про ефективність. Коли ти відкидаєш усі ті комфортні штуки, які були для тебе нормою в цивільному житті, і розумієш, що твоє завдання – бути максимально ефективним. Від чогось відмовлятися, розставляти інакше пріоритети, але бути максимально ефективним. Але якось сформулювати просто зараз, не знаю, якось підвести «жирну лінію» і сказати, що я змінився ось так-то – я ще не можу, ще не на часі рефлексувати, ще потрібно працювати, працювати, не зупинятися, працювати знову.

Що сказали б для студентів, як майбутніх фахівців, враховуючи нинішнє середовище?
- Насправді, абсолютно байдуже, де згодом ви будете працювати, байдуже, чи будете ви тележурналістом, робити якийсь цифровий контент, чи працюватимете на радіо, байдуже, навіть якщо ви взагалі не працюватимете зі ЗМІ. Найголовніше і найважливіше, що ви отримаєте просто зараз і те, до чого ви маєте, як на мене, тягнутися – це до розуміння, як працювати з інформацією. Тому що інформація – це будь-яка сфера діяльності, це комунікація, це фактчекінг, це розуміння, як знайти першоджерело, як перевірити джерело інформації, як проаналізувати якусь інформацію, яку ви отримали. Це все буде вам необхідно у будь-якій професії і навіть просто у повсякденному житті, тому що довгі роки наш сусід веде проти нас гібридну війну, тому що до нечесних, а часто злочинних методів маніпулювати людьми, вдаються і політики, і компанії.
Розуміння, як правильно поводитися з інформацією, яку ви отримуєте, як правильно налаштовувати свої власні фільтри – це просто життєво необхідно.
Тому я дуже сподіваюся, що ось цей базис інформаційної гігієни, це розуміння того, як поширюється інформація – він допоможе, стане фундаментом для ваших подальших кар’єр, у якій сфері ви б не працювали.