кінорежисера, сценариста, фотохудожника, кінознавця,
кандидата мистецтвознавства, доцента,
доцента кафедри кінорежисури та кінодраматургії
Інституту екранних мистецтв КНУ театру кіно і телебачення
імені І.К. Карпенка-Карого
18 листопада о 15.00
МА́РЧЕНКО Сергій Миколайович – кінорежисер, сценарист, фотохудожник, кінознавець, кандидат мистецтвознавства (2012), доцент (2022), доцент кафедри кінорежисури та кінодраматургії Інституту екранних мистецтв КНУ театру кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, художній керівник курсу кінодраматургів - бакалаврів та магістрів.
Член Національної спілки кінематографістів України (2001). Член галузевої експертної ради НАЗЯВО за галуззю «02 Культура та мистецтво» зі спеціальності «021 Аудіовізуальне мистецтво та виробництво».
Закінчив радіофізичний ф-т Київського держуніверситету імені Т. Шевченка (1977) та кінофакультет Київського ін-ту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого (1994; майстерня науково-популярного кіно В. Марченка, А. Серебреникова); аспірантуру (2001, худ. керівник Ю. Іллєнко, науковий – В. Горпенко). Працював науковим співробітником на радіофізичному факультеті, має наукові праці в галузі оптичної обробки інформації та голографії.
Ще студентом-радіофізиком було здійснено фотографування та магнітофонний запис жінок із села Яреськи, які знімалися у масовках фільму «Земля», які згадали цікаві подробиці зйомок літа 1929-го. Знаменитий перший кадр з Довженківського фільму: дівчина з соняшником – Маня Мацюця, світлина якої, теж біля соняшника (1975) ілюструє його статтю «Довженко в Яреськах» (Жовтень. 1986. №7). Це могло б стати матеріалом документального фільму, та не було досвіду та кінокамери.
В бутність науковця, радіофізика-експериментатора, намагається поєднати сфери науки та мистецтва. Знання фізики, оптики, хімії допомагають отримувати цілком професійні зображення на простих вітчизняних апаратах, що спонукає до монтажу слайд-фільмів, для чого створює спеціальну проекційну апаратуру. Створює картини «Шевченко на Мангишлаку», «Камчатка», «Іван Козловський», «Мальовнича Україна» (що його у 1990-му демонструє у Науковому товаристві імені Шевченка у Нью-Йорку, у Гарварді, в Українському клубі Лондона). Академік Л. Новиченко, назвав ці слайд-фільми рапсодіями («Жанр скромний, але художній». Пам’ятки України. 1987, №4.) Задовго до цифрових технологій застосовує аналогову технологію колажу кольорових слайдів для поліграфічних видань, які ілюструє.
Стає асистентом режисера кіностудії імені О. Довженка (1985-87), у картинах Г. Кохана, А. Войтецького, С. Чернілевського. Працює фотокореспондентом журналів «Пам’ятки України», «Новини кіноекрана», «Україна», «Розбудова держави», «Українська культура», «Культура і життя», «Слово Просвіти», «Балет», «Міжнародний туризм», «Image.ua», «Air Ukraine», «Airoport», «Welcome to Ukraine», «Contempo ART Ukraine» (Україна США); ілюструє Шевченківський збірник «В сім’ї вольній, новій» (1984 89), щорічник «Наука і культура». Фотографує події політичного та культурного життя, з'їзду славістів (1983), музичного фестивалю «Червона рута», установчого з’їзду Народного руху України, (1989), портрети видатних діячів України.
Публікується у зарубіжних виданнях: «Historic Preservation» (1993, США), «The Glory of Byzantium. Art and Culture. The Metropolitan Museum of Art» (1997, Нью-Йорк), «FM fine music» (1995, Сідней). Його світлини використовуються у монографіях зарубіжних дослідників, стають художньою основою української гривні: художник В. Лопата створює графічні рисунки Софійського собору у Києві для 2-х гривневої банкноти, та Іллінської церкви у Суботові для 5-ти гривневої на основі фотокомпозицій С. Марченка (1996).
Автор фотоілюстрацій десятків авторитетних видань. Зокрема, народознавчих книг В. Скуратівського «Берегиня» (1987) та «Посвіт» (1988), Г. Кочур «Друге відлуння» (1991), И. Козловський «Музыка радость и боль моя» (1992), О. Пошивайло «Етнографія українського гончарства»(1993), путівника «Україна» (1993), збірника «Останнім шляхом Кобзаря» (1994), Л. Костенко «Гуманітарна аура нації» (1999), «Українська народна ікона» (2001), О. Бенч «Павло Муравський. Феномен одного життя» (2002), «Національний заповідник “Софія Київська”» (2003), Л. Госейко «Історія українського кіно» (2005), С. Білокінь «На зламах епохи. Спогади історика» (2005), А. Штепа «Нещасний щасливець» (2005), І. Гончар «Спогади про І.М. Гончара» (2007), Т. Гунчак «Російський імперіалізм» (2010), О. Сердюк «Київське житло другої половини ХІХ – початку ХХ століття: науково-довідкове видання» (2010), Т. Скибіцька «Київський архітектурний модерн. 1900-1910 роки» (2011), «Квіти і птахи в дизайні українських килимів» (2013), І. Дзюба «Не окремо взяте життя» (2013), Н. Матвієнко «Ой ти, соловейко» (2015). Сприяє появі альбомів живопису: Є. Манишин (2002), С. Дуплій (2004), Київська сюїта (2005), Н. Кизенко (2006), О. Полтавець-Гуйда (2006), В. Забашта «Малярство» (2008), О. Кравченко, Л. Литвин «Малярство» (2012, спільно з А. Марченком).
Ілюструє мистецтвознавчі монографії професора В. Овсійчука «Майстри українського бароко» (автора відзначено Національною премією Т. Шевченка, 1994), «Українське малярство Х-ХVIII століть. Проблеми кольору» (1996), «Олекса Новаківський» (1998), «Оповідь про ікону» (2000), «Класицизм і романтизм в українському мистецтві» (2001), «Мистецька спадщина Тараса Шевченка у контексті європейської художньої культури» (2008).
За серію фотографій до монографії Д. Степовика «Володимирський собор: Історія, архітектура, малярство» (2015) Філарет нагороджує С. Марченка патріаршим орденом Кирила і Мефодія (2016).
Навчаючись фаху режисера знімає перші (ще на ч-б кіноплівку) німі студентські кінороботи – «Чи не святі горшки ліплять» (1990), «Якби Ви вчились так, як треба» (1991); відеострічки «Жнива», «Осінь весільна», «Ой на Івана, та й на Купала» (1993). Здобувши фах - працює на Національній кінематеці України – Київнаукфільм, де як режисер та співавтор сценарію створює стрічки «Лист без конверта» (91-а серія документального циклу «Невідома Україна. Нариси нашої історії», 1993), «Відгомін забутого неба» (1998), виробництво якої тривало шість років через інфляцію та кризу кіногалузі.
У час безкартиння співпрацює із зарубіжними студіями американською «Encore Productions» та канадійською «Kinofilm», де як співрежисер та виконавчий продюсер реалізує рекламний відеопроект «Вірський. Дух України» («Virsky. The Spirit of Ukraine», Торонто, 1998).
Співавтор мультимедійного проекту «Чорнобиль+20: Це наша земля – ми тут живемо» (за участі американського професора Мирона Стахіва, стипендіата фонду Фулбрайта), що демонструвався у Нью-Йорку (2006), Києві (2006, 2016), Харкові та Миколаєві (2007), Львові (2008). Фільм з цього проекту «Поліські образки» отримує приз «За кращу режисуру неігрового кіно» фестивалю «Відкрита ніч» (2006), демонструється на телеканалі «Культура», у Німеччині, на виставці до 25-річчя аварії на ЧАЕС у місті Гартов (на особисте запрошення депутатки Європарламетну Ребеки Хармс та Фонду імені Генріха Бьолля, 2011).
Як автор сценарію (за ідеєю Івана Драча) фільмує зі старшим сином Андрієм, (тоді ще студентом-кінооператором) картину «Страта» (2008, режисер-оператор А. Марченко). Стрічка отримує приз «Краща студентська робота» на VII Міжнародному Алматинському кінофестивалі «Зірки Шакена», 2009.
В тандемі з синами створює фільми «Як Джона Пола Джонса у козаки приймали» та «Джон Пол Джонс у Києві» (2014, на замовлення посольства США); фільм-концерт «ГУАМ – музичний перформенс» («GUAM Countries Music Performance») народної музики Грузії, України, Азербайджану, Молдови у виконанні оркестру Київ-Класик (на замовлення ГУАМ - регіонального об’єднання цих країн (2011); «Мистецька школа на лінії розмежування» (2018) за сприяння Українського культурного фонду. Недавній завершений проект – авторська програма з циклу «Театральні силуети» народного артиста України Олега Комарова відеофільм «Михайло Романов», прем’єра якого відбулася 2 листопада 2022 у домі кіно.
Через кризу кіно та відсутність ресурсів, чимало розпочатих кінопроектів лишаються незавершеними. Зокрема, у 1995 97 рр. знімав на відео Ліну Костенко у Чорнобильській зоні, про що видатна поетеса згадала у статті «Чорнобиль і втрачена пам’ять»: «…Сергій Марченко може не звертатись ні до українських меценатів, ні до Комісії з культури і духовності – вони не розуміють, наскільки важливою є його робота…». («Українське слово», Ч. 45. 11 листопада 1999). З фотографій родини Ліни Костенко монтує фільм про її чоловіка «Василь Цвіркунов. Лицар кіно» (2007), що демонструвався у будинку кіно на пам’ятному вечорі до його 90-ліття.
Сергій Марченко майстер курсу кіно- теледраматургів кафедри кінорежисури та кінодраматургії кінодраматургії КНУ театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. Випустив чотири курси бакалаврів та магістрів. Студенти зняли про свого майстра фільм «Кінематографічні образки» (2015).
Стажувався у Чехії, Польщі, Словенії за програмами кіноосвіти та організації навчального процесу у Європі, впровадження інноваційних методів, інтеграції науки та практики.
Автор понад сімдесяти наукових публікацій у фахових та спеціалізованих виданнях. Предметом досліджень виступають: специфіка історико-пізнавального кіно (що було розглянуто в дисертації), сценарна діяльність М. Йогансена, творчість видатних кінодіячів, типологія та художньо-виражальні засобиі режисури фільмів Л. Анічкіна, А. Войтецького, Ю. Іллєнка, В. Кісіна, К. Лелюша, В. Чубасова, С. Параджанова, Т. Томенка; аналіз документальних картин про М. Гоголя, С. Параджанова, про жіночі ролі в радянському кіно, українську кінооператорську школу, мову кіно, медіаосвіту, функції музики в неігрових фільмах та ін.
Посилання на фільми:
Лист без конверта, 1993
Відгомін забутого неба, 1998
Вірський: Дух України (Virsky: The Spirit of Ukraine), 1998
Страта, 2008
Джон Пол Джонс у Києві, 2014
Джон Пол Джонс кліп, 2014
Джон Пол Джонс фільм, 2014
Посилання на попередні презентації:
«Поліські образи» (2006) презентація в бібліотеці Плужника
«Поліські образи» (2006) презентація
Ідентифікатор конференції: 815 7263 6191
Код доступу: 2022
Посилання на відеозустріч:
https://us02web.zoom.us/j/81572636191?pwd=VncvSDRFdUNKQ21ibjU5am54dENKdz09