
21 листопада 2025 р. на кафедрі режисури Харківської державної академії культури відбувся експериментальний формат роботи зі сценічним матеріалом - бліц-читка та ескізний показ п’єси «Бамбуковий шест» у постановці та драматургії Дар'ї Гаврилюк, студентки факультету сценічного мистецтв Академії.
Захід став частиною міжнародної наукової конференції та продемонстрував, як теоретичні дослідження можуть органічно переходити у живу сценічну практику. Авторка поєднала наукову розвідку про сучасну українську драматургію з власним режисерським експериментом, створивши простір для творчого пошуку та акторської взаємодії.
П’єса увійшла до шорт-листа конкурсу «Тиждень Young» на Міжнародному драматургічному освітньому фестивалі «Тиждень актуальної п'єси» 2025.

Творча команда бліц-читки
- Дар’я Гаврилюк – драматургиня, режисерка;
- Нікіта Руденко – роль Батька;
- Степан Кологривко – роль Ладі;
- Вікторія Болкун – роль Рини;
- Маргарита Колісник – роль Дани;
- Єлизавета Ступак – роль Матері.
Враження студентів-учасників постановки
Дар’я Гаврилюк, драматургиня та режисерка: «У межах міжнародної наукової конференції на кафедрі я вирішила спробувати новий для Академії формат – експериментальний бліц-показ своєї п’єси «Бамбуковий шест». До теоретичної частини дослідження про сучасну українську драматургію я додала практичний блок – читку та ескізну постановку, щоб побачити, як теорія взаємодіє з живою сценічною практикою.
Ідея виникла з бажання не лише аналізувати текст, а й оживити його. У нас уже був досвід бліц-читок і бліц-показів на харківському фестивалі «Зимова квітка LesyaLesЬ», але саме цей експеримент став для мене першим режисерським досвідом у межах навчання та першою взаємодією з власною п’єсою як із постановочним матеріалом.
Ми працювали у форматі бліц-вистави: за 5-6 репетицій шукали мізансцени, структуру показу та спосіб розкрити текст у межах ескізу. Робота була інтенсивною й цінною – доводилося паралельно презентувати матеріал, захищати концепцію та доводити життєздатність самого формату.
Тема п’єси для мене особливо важлива: це спроба знайти художню мову для власного досвіду війни та історії родини. Ця п’єса про хвилі спогадів. Про швидкий ріст дитячості – як швидкий ріст бамбуку. Про дійсність, яку ми прикрашаємо формою гри.
Це історія про те, як пам’ять стає домом тоді, коли фізичного дому вже немає. Про родину мандрівників із Донецька, яку єднає міцний зв’язок, навіть якщо між ними – гори й море відстані.
Цей ескізний показ довів, що короткі формати відкривають великі можливості. Бліц-читка, бліц-показ, бліц-вистава – це простір швидкої творчості, експерименту та пробування себе у різних ролях: акторських, режисерських, драматургічних. І я дуже сподіваюся, що наш експеримент стане початком нової традиції в Академії. Хочу, щоб студенти мали платформу для власних текстів, ескізів і режисерських пошуків. Адже такі практики не лише оживляють навчання – вони дають студентам голос і можливість творити вже зараз».
Нікіта Руденко – роль Батька: «У цій роботі були моменти, коли ми збиралися без режисера чи драматургині й намагалися продовжувати процес самостійно. І саме тоді одразу проявлялися всі приховані проблеми, які в звичайному ритмі ми не помічали. Питань вистачало на повноцінні довгі репетиції, а часу – навпаки, було критично мало. У такі зустрічі я інстинктивно займав позицію помічника режисера: тримав у голові основний задум постановниці й намагався працювати з акторами так, щоб не втратити її лінію, але водночас вирішити те, що заважало сценам жити.
Найголовніше, що я тоді зрозумів: перш ніж щось вимагати від актора, треба запитати, як він бачить сцену, персонажа, внутрішню драматургію. Тільки після цього можна будувати сцену. Режисерський задум може бути геніальним, але якщо актор його не відчуває – саме відчуває, – він вийде фальшивим. Неприродним. Порожнім.
Ми всі різні. У кожного свій досвід, своя психіка, свої інструменти. Якщо я хочу бути актором і режисером, мені треба вміти взаємодіяти з цими різними природами, а не ламати їх під одну форму.
Коли я грав невелику роль батька, режисерка сказала мені не занижувати штучно голос.
Використовувати свій природний тембр. І це стало для мене важливим усвідомленням: природність інколи важливіша за “точність образу”, якщо технічно ти ще не володієш цим інструментом вільно та чисто.
Краще взяти той інструмент, який ти контролюєш, ніж силувати себе тим, який поки що звучить криво. Бо глядач завжди відчуває, коли актор грає від себе, а коли – від страху не відповідати образу».
Маргарита Колісник – роль Дани: «Я дуже здивувалася, коли отримала роль у бліц-показі «Бамбуковий шест». Спочатку цю роль мала грати сама драматургиня, тому я навіть не розглядала себе на цю роль. Але коли в нас виникли проблеми зі складом дійових осіб, взяли мене на роль Дани. Дана, по моєму розумінні, – складний персонаж всередині, але дуже «легкий» зовні. Це дівчинка, яка до останнього трималася за своє дитинство.
Їй було дуже важко подорослішати. Навіть її сестра Рина казала: «Ти ще дитина, ти он досі з ведмедиком спиш».
Сама тема спання з плюшевими ведмедиками мені дуже зрозуміла, оскільки я сама сплю з плюшевим каченям. Воно велике й чимось нагадує іграшку Дани.
Коли настала війна, і коли всі рідні Дани пішли на фронт, їй самій довелося сильно подорослішати. Для мене це теж є свого роду болючою темою, оскільки я також боюся, що мої рідні люди будуть на війні.
Напевно, зі складного було катання на балансирі. Оскільки, коли ми тільки починали репетирувати, я каталася не з Риною, а зі своїм одногрупником. Він високо мене підіймав, через що мені було страшно і трохи дискомфортно. Але потім, з кожною репетицією, мені ставало легше кататися на балансирі, і на виставі, як мені здалося, вийшло дуже добре.
Що ще згадати… Звичайно, дуже драматичною сценою для мене була та, коли вся сім'я прощалася з батьком і знімала все на камеру. А ще – сцена, коли Ладя і дівчата згадували про життя в Донецьку.
Ладя саме в цій виставі був прикладом мужності й справжнього чоловіка для Дани.
І коли він пішов, і Дана залишилася саме з Риною, вона це болісно сприймала. А після відходу Ринки їй довелося стати господаркою в тому домі й навчитися самій виживати на війні».
Вікторія Болкун – роль Рини: "Нещодавно я брала участь у бліц-показі "Бамбуковий шест". Його написала молода драматургиня. Я вже була знайома з цим матеріалом, ми читали його нашою маленькою групою. Тоді мені якось випадково випала роль Рини. Спочатку я не розглядала себе в ролі Рини, думала, що "ну просто прочитаємо – і все". Ще тоді я якось, з одного боку, прикіпіла до цієї ролі і не хотіла, щоб її хтось інший, крім мене, читав. А коли я дізналася, що ми її ставимо і я буду грати роль Рини, я зраділа.
Складнощі з роллю були. Треба було зловити баланс, зіграти таку собі "заземлену дівчину". Я наче розуміла, що саме від мене треба, але іноді не вдавалося зловити той самий образ. Але я хочу розвивати роль, хочу знаходити нові образи, нові форми.
Дуже рада, що могла знову взяти участь у такому форматі й мала змогу показати такий формат академії та іншим студентам".
Степан Кологривко – роль Ладі: «У цій роботі мені сподобалося, що текст, написаний драматургинею про сім'ю, і я зі своїми колегами на репетиціях і на сцені намагалися відтворити цю обстановку. Мені було дуже легко асоціювати себе зі своїм персонажем. Ладя – хлопець, якому життя поставило такі умови, від яких йому потрібно було занадто рано подорослішати. Він невпевнений, багато сумнівається та дуже багато думає над своїми вчинками. Хоча я схожий з Ладею, але водночас і не схожий. Хотілося б ще подякувати драматургині та режисерці за таку можливість виступити у цій бліц-читці».
Єлизавета Ступак – роль Матері: «Бліц-показ п’єси «Бамбуковий шест» став для мене цікавим досвідом. Я вже брала участь у бліц-показах, але так, щоб я працювала над цією роботою з самою драматургинею, яка була ще й режисером цієї роботи, – ні. Працювати в таких умовах надзвичайно цікаво.
Граючи маму, хотілося вибудувати роботу так, щоб вона звучала як голос пам’яті, інстинкту та кореня. Хоча в матері не так багато тексту, але в цій п’єсі мати – це не просто побутовий персонаж, це символ: внутрішній світ дітей, який веде їх крізь страх, війну, вибухи та дорослішання. Тому для мене було важливо зберегти тонкий баланс і не грати чиюсь конкретну маму, а більше – матір усіх українців, звучати не тільки в реальності, а й одночасно поза нею».
Цитати з п’єси
- «Тато, а я тепер можу казати, що люблю Україну?»
- «От би це все мені просто приснилося».
- «Прокидайтеся. Вставайте. Сон розуму породжує чудовиськ».
- «Я часто бачила очі, в яких читалося “понаїхали”».
- «Мені здається, то я прокляла усіх».
Прочитати п’єсу можна на сайті: https://ukrdramahub.org.ua/
Подивитися п’єсу можна за посиланням: https://youtu.be/16Zuvhl5kTc?si=P0svECF8Bs7zeIqL