Шановні колеги, любителі мистецтва театру, 30 років тому назад в Харкові відбувся Перший міжнародний театральний фестиваль під назвою «Березіль-93». 30 років... Можна сказати, покоління українців, харків’ян встигло підрости. Хтось знає цю назву, кому по професії належить, більшість – ні, а хтось і знає, і пам’ятає, і жалкує, і навіть сумує за тим, що подібного театрального свята більше не сталося.
В 1922 році у Києві Лесь Курбас – український режисер, драматург, реформатор театру, народний артист заснував український модерний театр- лабораторію «Березіль».
В 1926 році театр був перейменований в Центральний український театр, переведений до Харкова, що стало початком найбільш яскравого періоду в житті режисера. В нашому місті в співпраці з художником Вадимом Меллером і драматургом Миколою Кулішем він зміг втілити свої сміливі творчі ідеї, створити глибокі філософські вистави, наприклад, спектакль «Маклена Граса». Але останній так і не був прийнятий ані офіційною критикою, ані широким загалом. Лесю Курбасу не судилося відновити всі свої творчі задуми. В майбутньому його чекали відсторонення від керівництва театром, арешт, табір, загибель в 1937 році.
Цікаве поняття - пам’ять історії... “Березіль” Почули, як тихенько підзвонює це слово: чи то берези одна одної торкаються у весняному лісі, чи то соком дерева налились, і він вже капає на останні шматочки снігу, чи то сама назва місяця бе-ре-зень розчинилась в повітрі і бринить, бринить... До речі Мала сцена в нинішньому Харківському театрі Шевченка до сих пір так і зветься – «Березіль».
На жаль, мені, шановні друзі, як тодішньому художньому керівникові фестивалю і головному режисеру Харківського Театру імені Шевченка повторити цей фестиваль вже не вдалося! А фестиваль був дуже важливий не тільки для Харкова, для театралів України, а й для всього близького і далекого зарубіжжя. Чому так? Ну, уявіть собі ситуацію: я прийшов до театру у грудні 90-го року, вже розпочав роботу над «Королем Ліром» і невдовзі зрозумів, що особисто повинен створити щось паралельно до того, що відбувається саме в стінах театру, який є послідовником Леся Курбаса. Він 31-го березня 1922-го року відкрив Театр «Березіль», зрозуміло, що й в 1992-му в зв’язку з 70-літтям театру потрібно було створити щось достойне цього ювілею. Коли мирозпочали роботу над Положенням щодо фестивалю і стали досліджувати різноманітні міжнародні театральні форуми зрозуміли, що це вимагає великої часової підготовки. Тому відкриття міжнародного фестивалю було перенесено на 1993 рік.
Велика і всіляка підтримка була від тодішнього голови Державної адміністрації Харківської області Олександра Степановича Масельського. Це ім’я не просто відоме в місті, а й знакове для всіх городян. Пам’ятаю, якщо він на якесь прохання відповідав: «Так, ми це зробимо!», - то воно обов’язково було зроблено, а якщо виконати щось було неможливо, він одразу і без сантиментів казав: «Ні, цього не буде», – так, дійсно, і не було. Одночасно з Олександром Степановичем Масельським теж знаковою фігурою для фестивалю став Лесь Степанович Танюк, відомий театральний діяч– ці люди не тільки юридично захищали фестиваль, а й духовно теж. Безумовно, треба згадати однодумця Танюка, його дружину Нелю Миколаєвну Корнієнко, доктора мистецтвознавства, до речі вона була і одним із членів міжнародного журі фестивалю від України; а також Олександра Сергійовича Барсегяна, народного артиста України, і всіх діячів, які мали свою певну місію на фестивалі, інших прошу мене вибачити, бо боюся когось не назвати...
10 днів, з 31 березня по 10 квітня, тривало свято Мельпомени. Місто Харків стало театральною Меккою того часу – це факт. Можна підняти пресу, різну інформацію в архівах, дописах, що підтвердять мої слова. Але учасники і глядачі не тільки із задоволенням працювали, але й відпочивали! Для відпочинку гостей була створена окрема програма. Харків, не побоюся цих слів, якщо не на весь світ, то на півсвіту точно, гудів, як веселий вулик.
Запрошені гості були більш як з п’ятнадцяти країн тодішнього часу. Імена були достойні, наприклад, Донатас Баніоніс і ще багато колег. Серед українських – Федір Стригун і Богдан Ступка. Театрам Харкова пощастило – вони всі стали учасниками нашого театрального свята, як господарі приймаючої сторони. А виставами- учасниками від України були Львівський театр Марії Заньковецької з виставою «Наталка-Полтавка» за Котляревським, Київський театр Івана Франка з виставою «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом; від Харкова Театр Шевченка з виставою «Украдене щастя» за Франком, яка потім стала лауреатом фестивалю в номінації «Краща вистава національної драматургії». Премії отримали харків’яни, народні артисти України Володимир Маляр, Леонід Тарабарінов і киянин Богдан Ступка. Премії, грамоти, нагороди були різні, серед них навіть спортивні велосипеди вручали. Мені як режисеру теж дісталася така певна символічна нагорода, і, що казати, не тільки кумедно було, а й приємно.
Так якою ж була остаточна мета всього нашого заходу, спитаєте? Відповідь на це питання у всі часи одна і дуже проста: побачити, що роблять певні окремо взяті театральні колективи близького і далекого зарубіжжя, і себе показати.
...І наостанок, від Мельпомени питання до всіх: бути чи не бути майбутньому фестивалю? Я до цього часу не втрачаю надії! Вірю в те, що “Березіль-93” знову повернеться до нашого прекрасного міста Харків. «Постійне відкриття! Кожного дня! Щось шукайте і відкривайте. Не зупиняйтесь! Навіть, якщо вам важко; навіть, якщо вам боляче, якщо вас не розуміють, не звертайте на це уваги, постійно продовжуйте пошук і відкриття». Ці натхненні думки Леся Курбаса повинні стати реальністю.
Декан факультету сценічного мистецтва ХДАК, заслужений діяч мистецтв України, Ігор Борис.
ГОЛОВНА
АБІТУРІЄНТУ
ЗДОБУВАЧУ
СТРУКТУРА
НАУКА
ЯКІСТЬ ОСВІТИ
